Різдво Христове чудесним чином було проголошено волхвам – мудрецям, які побачили зірку і, зайшовши за неї, прийшли до заповітної печери, де вони “припавши, поклонились Йому; й, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан та смирну”. Так народився Спаситель. Звістку про Народження Месії почули пастухи. Їм з’явився Ангел і сказав: “Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде всім людям, бо нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, Який є Христос Господь”.
6 січня – Святий вечір або «багата кутя».
До нього ретельно готувалися, пекли й варили 12 ритуальних страв. У цій багатій, але пісній вечері, господиня представляла найголовніші плоди поля, городу і саду. За повір’ям, ніщо не могло бути у Свят-вечір поза домом. Всі члени родини теж мали бути вдома. Протягом всього дня напередодні Різдва не можна було їсти, доки на небі не зійде перша вечірня зірка, що знаменувало собою народження Христа.
За традицією, стіл притрушували соломою, по кутках клали часник, а потім покривали скатертиною, на яку і виставлялася святкова вечеря із дванадцяти страв.
Кутя – основна обрядова страва протягом усього періоду зимових календарних свят. Традиційно вона готується тричі. Перша, що ще називається Багатою, – в переддень Різдва; друга – Щедра – на Щедрий вечір; третя – Голодна (в деяких місцях – Багата) – в переддень Водохрещі. Горщик з кутею ставили по центру стола, місце, де має стояти кутя, устеляється сіном. Кутею, як священною стравою, проводиться ритуал причастя до вечері. Першим пробував господар (батько), а за ним по колу вся родина. Горщик із кутею має стояти на столі впродовж усього періоду свят.
Дідух – символ різдвяних свят – (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного – для забезпечення багатого врожаю.
7 січня – Різдво Христове
7 січня – перший день Різдва. Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. В різдвяні дні ходять один до одного в гості. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Починаючи від Свят-вечора і аж до Водохрещі, колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхній родині. У різних регіонах України колядування проводилося по-різному: на Покутті починали колядувати напередодні Різдва, на Лівобережжі – першого дня, а на Поділлі – лише в другий день свят.
Вертеп – це веселе різдвяне дійство з колядками, піснями та жартами, це своєрідна розповідь про народження Ісуса Христа, появу благовісної зірки на небі, пастухів та трьох царів, що йдуть на поклін до новонародженого дитяти. Вертепне дійство завершується смертю царя Ірода, опісля якої розігруються веселі побутові сценки.
Важлива роль колядників полягала в тому, щоб розіграти традиційні сценки в кожній хаті, що, за повір’ями, обіцяло цій домівці щастя і добробут.
13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки
Щедрий вечір наступав за тиждень після Різдва, напередодні Старого Нового року. Це залишок стародавнього дохристиянського звичаю. У цей день люди не працювали і не їли аж до вечері. Опісля діти виносили із хати «дідуха» на вигін або в садок і спалювали його. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали також як свята Маланки (13 січня) та Василя (14 січня). В народній традиції свята об’єдналися і тепер ми маємо Щедрий вечір або свято Маланки.
13 січня – навечір'я Нового року у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними.
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне навечір'я.
14 січня – свято Василія Великого
14 січня – свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.
18 січня – "Голодна кутя" або Другий Свят-вечір
Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви.
В Галичині «Голодна кутя» святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха». Перед вечерею батько стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати усю родину.
В цей вечір у Галичині діти щедрують.
19 січня - Водохреща або Йордан
Хрещення Господнє – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща.
Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег – з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята – Богоявлення. Це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – в голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.
Давні різдвяні традиції не потрібно забувати а відроджувати сьогодні. Колядувати, сіяти, маланчити і щедрувати у родині, саме так привчати своїх дітей до українських звичаїв.