Студенти нашого навчального закладу разом з працівниками відділу гуманітарної освіти, виховання і студентських справ відвідали краєзнавчий музей нашого міста. Зі слів працівників, експозиція музею містить відомості про історичні, етнографічні, природничі особливості розвитку нашого краю від найдавніших часів до сучасності. На сьогодні у предметній класифікації загального фонду музею налічується понад 17 тис. експонатів. Проходячи по залах музею, можна побачити, як удосконалювалася людина, стаючи вмілішою, майстернішою. Наші далекі предки були великими майстрами, могутніми воїнами, талановитими архітекторами. Відчуваєш гордість за них, що жили багато століть назад і, що уміли облаштовувати свій побут з такою ретельністю і вправністю.
Особливу увагу студентська молодь зосередила на виставці борщівської вишитої сорочки, про яку із захопленням розповів Парацій В.М.
Борщівську сорочку можна розпізнати за її кроєм, конопляним полотном, вовняними нитками, які називають волічкою, швами, технікою, неймовірно багатим густим орнаментом на рукавах у жіночій вишиванці.
Сорочки з кожного села Борщівського району відрізняються кольорами, узорами, густотою зашитих рукавів, які традиційно в борщівській сорочці діляться на три частини – уставка, підуставка і рукав до зап’ястя, вишивались вони різними взорами з оберегами, які відтворюють фрагменти трипільської культури.
Борщівські сорочки вишиті колодкою, гладдю, верхоплутом, різними ланцюжками і хрестиками, швами, набируванням, виколюванням, низинками. Загалом етнографам відомі понад 100 технік вишивання в Україні і більшу частину з них використовували майстрині на Борщівщині. Вишивали переважно вовняними нитками – білими і чорними, залежно, яких овець тримали у господарстві, також фарбували нитки природним спосібом – рослинами.
Чорний колір у вишиванках домінував переважно у північному регіоні до 1930-х років минулого століття. Існують різні легенди, що чорний колір у сорочках був жалобний, жінки так сумували за чоловіками, які загинули в нерівному бою з турецькою і татарською навалами. «А ще це може бути й інша версія, що чорний колір – данина землі, бо тут чорноземи, які годують людей. До того тканини, нитки робили в домашніх умовах з овець чорної породи і нитка просто була доступна, не треба було витрачати кошти і все це так нашарувалось і маємо шедевр – борщівську сорочку».
Кожна сорочка таїть свою історію, пов’язану з людиною, яка її творила й носила, а сьогодні борщівські вишиванки дивують і вражають майстерністю роботи, великою фантазією взорів, які на полотні «малювали» голкою і ниткою жінки.
Молодь була задоволена екскурсією, адже мала змогу відчути свій зв’язок з багатьма поколіннями людей, що жили упродовж століть на нашій землі і створювали її красу.