1 липня викладачі інституту взяли участь в поминальних заходах біля меморіального знаку, на території навчального закладу, із вшанування жертв сталінських репресій, які здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки. Це чистки в рядах правлячої ВКП(б), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу». Від сталінських репресій в Україні загинули мільйони безневинних людей. Все це утворило в суспільстві гнітючу атмосферу страху і взаємної недовіри.
У вересні 1939 року більшовицька армія перейшла кордон по річці Збруч, окупувала Галичину і оголосила військове положення, розпочавши нову епоху, і на Бережанщині почалися масові арешти інтелігенції, власників землі і іншої приватної власності, колишні державні, фінансові, юридичні, військові, залізничні службовці, власники підприємств і торгових закладів, громадські діячі.
У Бережанах заарештовані утримувались у в’язниці, побудованій ще наприкінці XIX століття для придушення повстань і національного руху українців проти влади пануючої Австро-угорської імперії. В'язницю обгородили колючим дротом, вікна забили дошками. Двір розгородили на малі ділянки високим щільним парканом, щоби в'язні при пересуванні не могли бачити один одного. Одна із стін в'язниці виходила на вузьку вуличку Нову. Більшовики виселили всіх мешканців цієї вулиці, заборонили мешканцям по ній ходити, обгородивши колючим дротом. Відвідувати в'язницю і ув'язнених родичам не дозволялося. На всі питання була одна відповідь: «Тут такого немає». Політв'язні утримувалися в жахливих, антисанітарних умовах. Кількість їх в кожній камері в 3-5 разів перевищувала норми. В'язням доводилося більше стояти, ніж сидіти, а спали так тісно, що повертатися на інший бік доводилося одночасно всім в камері. Нар не вистачало, спали на цементній підлозі. На допитах підозрюваних піддавали жорстоким тортурам, примушуючи підписувати визнання у вигаданих енкаведистами злочинах і оговорювати інших. Про ці звірства і про масові розстріли весни 1940 року населення нічого не знало. 
В березні 1941 року пройшла нова хвиля арештів. Тепер головними «ворогами» вважалися молоді, свідомі місцеві жителі – українці, поляки, підозрювані в антирадянських настроях, іноді просто люди з неслов'янськими прізвищами. 22 червня 1941 року, з початком військових дій Гітлера проти СРСР, почалися масові розстріли у в'язницях. Згідно існуючих інструкцій, при оголошенні військового положення всі осуджені до розстрілу і великих (від 10 років) термінів ув’язнення по політичних статтях підлягали негайному розстрілу. Для евакуації в Бережани була вислана з Тернополя каральна команда. Швидке просування німецьких військ перешкодило евакуації решти ув'язнених углиб СРСР. Поступило розпорядження звільнити кримінальних злочинців, а політичних, навіть просто затриманих за підозрою, при облавах і відсутності документів, – «евакуювати по першій категорії», тобто розстріляти. Почалися криваві розправи. Не дивлячись на рев постійно включених двигунів тракторів, мешканці околиць всі ці дні чули з в'язниці постріли і крики людей. Всього тепер відомо про понад 150 розстріляних в Бережанській в'язниці. Довгі післявоєнні роки жителі Галичини берегли пам'ять про ці злочини комуністичного режиму і ненависть до поневолювачів. Тільки здобувши незалежність України, вони можуть відкрито говорити про це, гідно увічнити пам'ять безневинних жертв тоталітаризму.
У 1992 році, за ініціативою громадськості Бережан, на фасаді будівлі колишньої в'язниці, (на даний час одного з корпусів БАТІ) над вікнами підвалів тортур, встановлена меморіальна дошка на згадку про жертви кривих подій 41 року. В одній з колишніх камер смертників цієї будівлі, переданої агротехнічному інституту, обладнана кімната-музей пам'яті жертв сталінських репресій. Експозиція музею висвітлює масові сталінські репресії, які здійснювались на Бережанщині в період з 1939-1941 років.
Священники різних конфесій та присутні у поминальному заході спільною молитвою вшанувати пам’ять невинно закатованих українських патріотів, поклали квіти та лампадки до каплички жертвам сталінських репресій. Народний аматорський жіночий камерний хор «Глорія» МБК «Просвіта» (керівник – Євгенія Біркова), високопрофесійно виконав релігійні твори, Степанія Білик, заступниця директора з навчальної та навчально-методичної роботи ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут» душевно і трепетно прочитала авторський вірш, Микола Проців, заступник директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею дав загальну характеристику тодішнім і теперішнім національним життєвим викликам.
