Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла… Рідний край — це твоя батьківщина, твій рідний дім, де жила чи живе твоя сім’я. Це рідна природа, рідна земля — все те, що глибоко врізалося в пам’ять на все життя і зберігається в душі як найпотаємніше.
Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.
Знання історії свого краю – священний обовязок кожної культурної людини. Всі ми завжди маємо пам'ятати звідки ми родом, де наше коріння, знати історію свого народу, бо хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Дбайливе ставлення до історії своєї країни, історії свого краю – то ознака цивілізованості суспільсьва.
Перш ніж вивчити історію славетного міста Бережани, де знаходиться навчальний заклад студенти, під час карантину, мали можливість заглибитись в історичне минуле дослідити цінні архітектурні об'єкти свого краю і поділитись з усіма результатами своїх досліджень.
Студентка групи О-31Б Віятик Людмила розповідає про історичну перлину свого села.
Костел в с.Надрічне
Надрічне – не надто велике село, яке розкинулось поміж мальовничих опільських пагорбів у Бережанському районі. Перша згадка про поселення сягає 1420 року, саме тоді населеному пункту надали магдебурзьке право. До 1946 року село носило назву Дрищів.
На сьогоднішній день у Надрічному є покинутий костел (на вигляд, перша половина ХХ ст.)
По зовнішньому вигляду храму можна сказати, що навряд чи він збудований раніше початку ХХ століття. Знайти костел досить просто - стоїть він поруч з дорогою, тому пропустити його важко. На сьогоднішній день храм є покинутим, всередині порожнеча, двері з великими щілинами, а потрапити всередину можна крізь дірку у вівтарній частині. Поруч з костелом розташована дзвіниця, яку збудовано в однаковому стилі з храмом.
За однією з версій костел збудовано в 1914 р., як громадську каплицю католицької громади. В 1881 р. в описі села з польського словника про костел не згадується, а написано, що 101 католик села відвідують службу у сусідньому селі Біще.
Церква Св. Миколи 1777
Вище по схилу від нового мурованого храму, біля цвинтара, збереглася греко - католицька дерев'яна церква, якою тепер постійно не користуються. Є дві легенди про те, як церква опинилася в селі Надрічне: перша з них розповідає, що мешканці села в 1777 році купили церкву в орендарів-євреїв з містечка Рогатин і відразу перевезли до Надрічного. Будівлю зібрали, очевидно, на місці попередньої дерев'яної церкви.
Друга легенда трохи містична. Церкву в розібраному вигляді везли в якесь село на території теперішньої Львівської області. В Надрічному, на схилі гори воли, які тягнули дерево, зупинилися і далі не рухалися. Люди сприйняли це як знак з неба і вирішили залишити церкву в селі і поставити на тому місці. Рік завершення будівництва храму "1777" – вирізьблений на одному з брусів зрубу.
Кажуть, що одним з перших священників у церкві був о. І. Литвинович – батько митрополита Спиридона Литвиновича. Тризрубна одноверха церква була парафіяльною (до неї налажала дочерна церква з Урмані). Вхідну частину будівлі змінили, коли розбудували присінок. Радянська влада в липні 1964 року примусово закрила церкву. Святиню не використовували за прямим призначенням до початку 1989 року.
Тоді громаді УГКЦ віддали в користування церкву, в якій 30 квітня 1989 року, після ремонту, провели перше богослужіння. Стара будівля фізично не могла вмістити всіх парафіян, тому громада почала будівництво нової церкви Святого Йосафата, яку освятили в 2000 році. Дерев'яна церква і двоярусна дзвіниця в Надрічному сьогодні може цікавити тільки туристів, які їдуть з Поморян до Бережан (або навпаки).
Іконостас
Міськевич Люба, з групи Ео_21Б, ознайомлює з сакральною спадщиною с.Кам’янка-Липник - Церквою Вознесення Господнього.
с.Кам’янка-Липник. Церква Вознесення Господнього, 1768 р.
Церква Воскресения Господнього / Вознесення Господнього.
Попередня дерев’яна церква була зведена у 1616 р. У 1671 р. польський король Михайло Корибут Вишневецький ериґував в селі парафію. Будівництво існуючої споруди розпочалося у 1768 p., а завершилося у 1780 р. Поновлена у 1792 р. П’ятиярусний золочений іконостас з рокайлевою різьбою походить з кінця XVIII ст. По сторонах іконостасу образи А. Качмарського з 1855 р. Головний вівтар різьблений в стилі бароко з образами художника К. Зелера. Не була зачиненою у повоєнний час. У 1987 р. виконано новий стінопис.
Розташована на невеликому узвишші, оточеному старими липами. На схід від церкви – сільський цвинтар. Мурована, тридільна, одноверха цегляна споруда в стилі пізнього бароко. До центральної квадратової в плані нави прилягають прямокутні, витягнені по поперечній осі, бабинець з заходу та вівтар зі сходу. При вівтарі з півночі і півдня розташовані невеликі прямокутні ризниці, сучасні церкві, а при бабинці з заходу – пізніший пригінок. Наву вінчає баня на світловому восьмибічному барабані. Вівтар і бабинець вкриті двосхилими дахами. Західний фасад членований чотирма пристінними пілястрами і завершений профільованим ґзимсом. Причілок фасаду завершений бароковим фронтоном. Подібний скромніший фронтон вінчає східний фасад.
На захід від церкви розташовна мурована стінна дзвіниця.
А завдяки дослідженням Ануліча Олега з групи Е - 12Ск, ми багато нового і цікавого дізналися про культурну спадщину Прикарпаття.
Пам'ятник пластунам, що не зламали своїх присяг
Пам'ятник пластунам, що не зламали своїх присяг — єдина в Україні скульптура, присвячена усім пластунам. Відкритий 12 квітня 2012 року в Івано-Франківську в честь 100-ліття від дня складення першої пластової присяги. Розташований поблизу скверу імені Адама Міцкевича.
Музей мистецтв Прикарпаття (Парафіяльний костел та дзвіниця)
Збудований в 1703р., архітекторами Ф. Корассіні і К. Беное.
З 1980р. в костелі відкритий Художній музей; сьогодні – найбагатша скарбниця сакрального народного та професійного мистецтва.
В 2001р. була відновлена дзвіниця, знищена в 60-их роках.
Центральний корпус медичного університету
Збудований в 1894р., архітектор Е. Баудіш, сецесія – перша дирекція залізниць, пізніше – магістрат, повітова рада, фінансова управа; з 1945р. – головний корпус медичного інституту ( нині – Івано-Франківський державний медичний університет).
Меморіальний сквер (Станиславівський некрополь)
1782 р., закладений згідно з декретом австрійського цісаря Йосифа ІІ про перенесення всіх цвинтарів з–під церков і костьолів на околиці міста, колишній міський цвинтар Івано-Франківська, має статус пам’ятки державного значення. Він є старшим від львівського Личакова. Цвинтар називають музеєм під відкритим небом.
В 1970 – 1980 рр. минулого століття найстаріший міський цвинтар Івано-Франківська був знищений і реконструйований під сквер.
Пам’ятний барельєф героям Небесної сотні
Відкритий 21 листопада 2016 року з нагоди третьої річниці Майдану, у День Гідності та Свободи на стіні міської ради по вул. Грушевського, 21.
Барельєф виконаний зі сталі, на ньому викарбувані контури людей та вказані імена загиблих на Майдані. Над барельєфом написано присвяту: «Тим, хто віддав життя за гідність, з якою можеш дивитися собі в очі».
Крім цього, на барельєфі викарбовані цитати учасників Майдану. Зокрема, знайшлося місце запису Мустафи Найєма, з Facebook: «Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів».
В селі Пороги, 27 січня 1945 року відбувався бій між воїнами УПА (української повстанської армії) та більшовиками. В бою загинуло 6 повстанців УПА – повідомляє про своє село Ломага Віктор з групи Е_12Ск
На цьому місці, кожного року 14 жовтня жителі с. Пороги (кожен бажаючий) збираються у молитві біля хреста, щоб віддати шану загиблим героям.
Голодняк Віталій група Е_12Ск ознайомлює нас з історією Збаражського замку.
ЗБАРАЖ. ЗАМОК. (1626‐31р.р.)/(2020р.)
Історія Збаразького замку розпочалася в Італії. Проект замку, на замовлення Кшиштофа Збаразького (Krzysztof Zbaraski) (1580-1627), був розроблений Вінценцо Скамоцці (Vincenzo Scamozzi) (1548-1616), італійським архітектором. Та в процесі будівництва, план замку було змінено, з метою зміцнення обороноздатності твердині. Значні зміни до проекту вніс, за замовленням Юрія Збаразького, Генріх ван Пеен (Henryk van Peene) (автор палацу Збаразьких в Кракові).
Про архітектурні пам'ятки м. Бережани розповідає Галанджій Данило з групи Е_31Б
м. Бережани. Вірменська церква св. Григорія. (1764р.)/(2020р.)
У XV-XVIІ століттях місто Бережани було великим торговельним центром, в якому проживала чисельна вірменська громада. Відомо, що в 1710 році в місті вже була дерев’яна вірменська церква. Про це свідчить запис про те, що в 1710 році, на утримання церкви, власник на той час міста, Адам Миколай Сенявський (1666-1726р.р.), виділив 300 злотих. А в 1746 році розпочалося будівництво мурованого храму, яке було завершено в 1764 році.
Церкву освячено на честь святого Григорія Просвітителя, якому присвячено один з бокових вівтарів. Головний вівтар присвячено Непорочному зачаттю Пресвятої Діви Марії, другий боковий вівтар – святій Анні. Мурована з білого пісковику, нава квадратної форми з довжиною сторони в 14 метрів, та квадратним вівтарем розміром 8 на 5 метрів. Оборонна споруда з товстими стінами та арочними парними вікнами, що знаходяться високо над землею на бічних фасадах храму. Нава закінчується невеликою сингатуркою.
Подвір’я храму огороджене кам’яною огорожею з тесаного білого пісковику. З північно-східного боку подвір’я знаходиться мурована дзвіниця. Аскетичну споруду храму прикрашає трикутний фронтон з арочною нішею у вершині. У ніші проглядає напівстерте часом зображення Пресвятої Богородиці, а ще раніше там було зображення Григорі Просвітителя. По кутах фронтону розташовані декоративні кам’яні щипці. Вхід у храм прикрашений також виступаючою трикутною аркою. На подвір’ї храму з лівої сторони височить кам’яний пам'ятний знак, присвячений пам'яті жертвам геноциду вірмен 1915 року, встановлена в 2015 році Спілкою вірмен України.
В 1806 році, розпорядженням австрійської влади храм було закрито, а приміщення почало використовуватися як склад. У 1807 році все майно церкви було реквізовано на користь держави, а архів був переданий католицькій церкві. У 1810 році в храмі сталася пожежа. У 1828 році храм було відновлено та освячено архієпископом Львівським Самуїлом Кирилом Стефановичем (1752 – 1858). В цей час у фасадній ніші і з’явилося зображення Богородиці. Діючим храм був до 1945 року.
Але далі священник Казимир Ромашкан був заарештований і засуджений за “антидержавну діяльність”, а храм було зачинено. В 1990 році будівля передана в користування церкви Святої Трійці. У внутрішньому оздобленні сакральної споруди збереглися п’ять рельєфних зображень святих (Домініка, Йосипа, Миколи, Станіслава, Франціска), а також фрагментарно настінний живопис у віконних нішах, арці вівтарної частини, та склепіннях.
Сподіваємось що студенти нашого навчального закладу долучаться до досліджень історичних пам'яток свого краю і поділяться з іншими своїми надбаннями.