Чергове виїзне заняття доповнило вивчення історико-культурних об’єктів у контексті їхнього природного оточення, що є важливим напрямом формування професійних компетентностей майбутніх екологів. З цією метою здобувачі освіти спеціальності Е2 «Екологія» разом зі старшою викладачкою Галиною ЧВАЛЮК та асистенткою кафедри Вірою МАГЗЕР ознайомилися зі Свято-Успенською Унівською лаврою — осередком духовної та історичної спадщини України. Таке ознайомлення сприяє розширенню фахового світогляду й усвідомленню значення збереження історико-культурних пам’яток у взаємозв’язку з навколишнім природним середовищем.
Свято-Успенська Унівська Ставропігійська лавра Студійського уставу Української греко-католицької церкви — один із важливих історичних, духовних і культурних осередків України. Розташована в селі Унів Львівської області, вона є визначним центром східнохристиянського монашества, збереження церковних традицій та паломництва.
Історія монастиря сягає XIII століття, а перша відома письмова згадка про нього датується 1395 роком. У XVI столітті було сформовано основні оборонні споруди та зведено мурований храм Успіння Пресвятої Богородиці. Упродовж наступних століть монастир відігравав важливу роль у релігійному й культурному житті Галичини. Значний внесок у його розвиток зробили архимандрити Варлаам та Атанасій Шептицькі, які сприяли відновленню обителі й розвитку церковного мистецтва.
У 1790 році монастир було закрито австрійською владою, а на початку XIX століття його приміщення використовували як резиденцію галицьких митрополитів. Новий етап розвитку розпочався у 1919 році, коли митрополит Андрей Шептицький відновив тут чернече життя за Студійським уставом. Важливу роль у становленні монастирської спільноти відіграв його брат Климентій Шептицький.
Студійський устав є традицією східнохристиянського монашества, що ґрунтується на спільнотній молитві, літургійному житті, праці, духовному вдосконаленні та служінні ближнім. Унівська лавра стала одним із провідних осередків цієї традиції в Українській греко-католицькій церкві.
У XX столітті монастир зазнав значних випробувань. У 1950 році радянська влада примусово припинила діяльність обителі, а монахи зазнали переслідувань. Архимандрит Климентій Шептицький помер у радянському ув’язненні в 1951 році. У 2001 році його було проголошено блаженним Католицької церкви. Після легалізації УГКЦ у 1991 році монахи-студити повернулися до Унева та відновили монастирське життя. У 2008 році лавра отримала ставропігійний статус.
Архітектурний комплекс лаври є цінною пам’яткою сакрального будівництва. До його основних складових належать храм Успіння Пресвятої Богородиці, монастирські корпуси, митрополичий палац та інші споруди. Важливе місце в духовній традиції обителі посідає Унівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, шанування якої пов’язане з історією монастиря та його відродженням.
Важливою сторінкою діяльності монахів-студитів стала допомога єврейському населенню під час Голокосту. Під духовним проводом митрополита Андрея Шептицького та архимандрита Климентія Шептицького представники монашої спільноти долучалися до порятунку єврейських дітей. Ця діяльність засвідчує практичне втілення християнських принципів милосердя, солідарності та захисту людського життя.
Сьогодні Унівська лавра є діючим монастирем, центром духовного життя, паломництва та збереження історико-культурної спадщини. Вона приваблює вірних своєю історією, архітектурою та традицією спільної молитви. Монастир також має важливе значення для дослідження історії Української греко-католицької церкви й розвитку студійського чернецтва.
В умовах сучасних випробувань, які переживає Україна, лавра набуває особливого значення як місце молитви за мир, захисників, постраждалих від війни та всіх людей, які потребують підтримки. Тут християнська віра поєднується з надією, а пам’ять про минулі страждання допомагає глибше усвідомити цінність свободи, людської гідності та взаємної допомоги.
Водночас монастир залишається важливим осередком збереження східнохристиянської традиції, розвитку духовної культури та виховання молодого покоління у дусі любові до Бога, Церкви й України.
Свято-Успенська Унівська Ставропігійська лавра Студійського уставу УГКЦ — це святиня, історія якої відображає багатовіковий шлях українського християнства. Вона пережила руйнування, закриття, переслідування та втрату багатьох духовних і культурних скарбів, але змогла відродитися й продовжити своє служіння.
Її духовне значення визначається не лише давністю монастиря чи красою архітектури, а насамперед живою вірою, молитвою та жертовним служінням людей, які присвятили своє життя Богові й ближнім.
Унівська лавра залишається символом духовної стійкості, милосердя та надії. Вона нагадує, що навіть після найтяжчих випробувань можна відновити зруйноване, зберегти віру й передати наступним поколінням цінності, які формують духовну силу українського народу.