На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього (Євангеліє від Івана 1:1-3). У процитованих віршах говориться про те, що світ було створено за допомогою єдиного слова Бога, можна тільки уявляти, яку величезну і незбагненну силу воно має.
“Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування”, – писав відомий український письменник Панас Мирний.
Мовознавець Іван Огієнко у своїй праці “Історія української літературної мови” сказав про це таким чином:“В історії розвитку української літературної мови Шевченко закінчив ту добу, що розпочалася Котляревським і велася його наслідувачами. Він став синтезою цієї мови і він же поставив її на добру путь дальшого розвитку”.
Здавалося б, що з роками українська мова мала розвиватися і вільно поширюватись. Але протягом багатьох століть українську мову намагалися знищити теперішні явно виражені загарбники і не тільки. Удавалися до найбрутальніших методів мововбивства, аби досягти одного: знищити носія мови – українську націю.
Існувало 134 заборони на українську мову, яка ще мова витримала таке переслідування? Її зживали зі світу, плюндрували, зневажали, принижували, відтісняли на другий чи на десятий план.
На жаль, так склалося історично, що лише на 30-ий рік незалежності українська мова нарешті повноцінно отримала статус державної. Переживши страшні роки гонінь і тотального нищення наші предки зуміли зберегти для нас і передати у спадок чисту, милозвучну, мелодійну українську мову, яка є і має бути основою єднання українців, особливо сьогодні, на тлі чергових загроз з боку російського агресора.
Тому роблячи ще раз гіркий висновок із сьогодення обов’язок для кожного українця, не дивлячись на якій території нашої держави він проживає — берегти мову, як наші захисники боронять нашу землю, цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами, щиро любити. Володіння рідною мовою – не заслуга, а обов’язок громадян – це основне мірило національних цінностей, основна ознака національного характеру у ній досвід, мрії і сподівання мільйонів людей, об'єднаних в єдине ціле – український народ.
Тому вона стала мішенню для ворога, який знає, що, вбиваючи мову, – він вбиває нашу душу. Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. “Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – помре нація”. Захищаючи українську мову, ми обороняємо власну національну гідність і водночас найнеобхідніший спосіб національного самоствердження.
Віримо в те, що неминуче наступить той час, коли ми будемо жити за законами цивілізованих країн, де люди розмовляють рідною мовою, а не чужинською.
Українцю! Розмовляй українською мовою удома, на роботі, в школі та на вулиці! Не ображайся, а дякуй тому, хто зробив тобі зауваження за неправильне вживання слів української мови. Борись за чистоту рідної мови! Якщо ти – російськомовний українець, то поверни свою душу додому, до прадідівського, до рідного, говори українською, співай українською. Не твоя вина в тому, що ти став російськомовним. Так склалися історичні обставини. Але твій обов’язок – відроджувати рідну мову та культуру, утверджувати нашу державу!
Пам’ятаймо слова Олеся Гончара: «Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу».
Відділ гуманітарної освіти, виховання і студентських справ