Всесвітня трагедія. Мертва зона, мертве місто, мертві села. Неможливо описати відчуття і біль. Чому це сталося? Хто винен? Де правда?
В лісі – хати, школи, сільради, багатоповерхові будинки, зал одружень, стадіон, гастроном… Гід: «Я жив у цьому будинку на 7-му поверсі», – і мовчки пішов. Слів нема, сльози душать.
Ми за кілька десятків метрів від саркофагу над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС (в планах було дванадцять, якби…). І ось ми біля монстра радянської доби – Дуги-1, збудованої за 7 мільярдів радянських карбованців.
Таке враження, що ми на іншій планеті. Про реальність нагадують лише безперервні рейси бусів з екскурсантами і де-не-де у лісі говір різними іноземними мовами.
Контроль на радіацію через 10 і 30 кілометрів від АЕС, а далі – із тиші «рудого» мертвого лісу до гучного барабанщика посеред Хрещатика. Це – філософія життя, яке воно є. На завершення дорога до Устима і запалена свічка на Інститутській.
Складається враження, що кожне десятиліття в Україні має свою трагедію. Чому?
Але це вже історія…
Пізнаємо і любимо свою країну Україну!
Викладачі кафедри ІТВМ